ЗВІТ
про велосипедний похід
II-ї категорії складності по Карпатам
(25 серпня - 02 вересня 2017р.)
керівник походу - Султан М.В.
Маршрутна книжка № 4/17-О (МКК СТК «Одеса»)
1. Довідкові дані
1.1 Організація, що проводить похід
СТК «Одеса», учасники групи – члени СТК «Одеса»
1.3 Район походу
Львівська, Івано-Франківська і Закарпатська
області, Україна
1.4 Гілка маршруту
Трускавець
– пер. Східницький (667 м) – Східниця
– Урич – Тустань – Верхнє Синьовидне
– Розгірче – Тишівниця – скелі Довбуша – Поляниця
– Козаківка – Сукіль
перевал (800 м) – Кам'янка – Сколе – Гребенів - Славське – Опорець – Бескидський перевал (974 м) – Верхній Студений
– вдп. Шипіт – Пилипець – Сойми
– Лопушне - пер. Торунський (930 м) – г. Магура – озеро
Синевир – Синевирська Поляна – Колочава – Теребле-Ріцька ГЕС
– Драгово – перевал (390 м) – Кіреші – долина Нарцисів
– Хуст – Іза – Довге
– Стройне – Свалява – замок графів
Шернборнів
– Чинадійово – Мукачеве
Дати
|
Дні шляху
|
Пройдений маршрут
|
Відстань, км
|
25.08
|
1
|
Трускавець – пер. Східницкий (667 м) – Східниця – Урич – Тустань – Верхнє
Синьовидне – Розгірче – Тишівниця - «Княжі скелі»
|
70 км
|
26.08
|
2
|
«Княжі скелі» –
Труханов – «Скелі Довбуша» – Козаківка – перевал Сукіль
(800 м) - річка Кам'янка – Сколе – Гребенів
|
50 км
|
27.08
|
3
|
Гребенів
– Славське – Опорець – Бескидський перевал (972 м) – вдп Шипіт
|
60 км
|
28.08
|
4
|
вдп Шипіт –
Сойми – пер. Торунський (930 м)
|
45 км
|
29.08
|
5
|
пер. Торунський (930 м) – оз. Синевир – Колочава
|
45 км
|
30.08
|
6
|
Колочава (днювання)
|
|
31.08
|
7
|
Колочава – Драгово – Кіреші
– долина Нарцисів – Хуст – р. Тиса
|
65 км
|
01.09
|
8
|
р. Тиса – Іза – Довге
– Стройне
|
65 км
|
02.09
|
9
|
Стройне
– Свалява – Чинадийово – Мукачеве
|
40 км
|
1.6
Склад групи
№
|
Призвіще, Ім'я
|
Рік народжения
|
Посада
|
Доcвід
|
1
|
Султан
Михайло Вікторович
|
21.06.1987 г.
|
Керівник
|
1К, Молдова
|
2
|
Султан Анастасія Геннадіївна
|
16.11.1993 г.
|
Завгосп, автор звіту
|
1У, Молдова
|
3
|
Кальнюк
Сергій Володимирович
|
21.02.1991
г.
|
Реммайстер, скарбник
|
1У, Карпати
|
4
|
Дикуненко
Володимир Миколаєвич
|
17.04.1987
г.
|
Фотограф, літописець
|
1У, Волинь
|
2.
Опис проходження
маршруту
Передмова
За основу цього походу був взятий похід Касьянова
Юрія(звіт), здійснений в травні 2012 року. Марили ми цією ідеєю вже давно, планували
поїхати в травні цього року. Та по особистим обставинам у нас це не вийшло і на
краще. В цьому році якраз на травневі свята одна група поїхала саме цей похід (звіт),
але погода внесла свої корективи, і маршрут виявився набагато складнішим, ніж
за сухої погоди. Нам погода сприяла, і весь маршрут вдалося пройти в повному
обсязі без змін.
Трек
походу Касьянова Юрія ми вирішили не міняти лише дещо змінили розташування
ночівель.
Спочатку
до Трускавця вирішили добиратися через Львів, але проблема була в тому, що
прибути в місто нам потрібно о 04:24 (потяг Одеса-Чернівці), щоб ми могли
встигнути на електричку Львів-Трускавець, яка відправлялась о 06:55, але,
нажаль, квитків уже не було. Тому вирішили до Трускавця добиратися через
Вінницю.
24.08 ми о
13:03 сіли на прямий поїзд до Вінниці, в 19:14 були вже там. Хотіла би ще
додати про підземні переходи до виходу з вокзалу, це велика кількість сходів з
дуже крутими пандусами, на які мені, дівчині, було доволі важко закатити
навантажений велосипед, так що без чоловічої допомоги не обійшлося.
|
Вінницький вокзал |
|
Підземний перехід Вінницького вокзалу |
День
перший - 25.06 (74,8 км, з них 12 км гравій/грунти. Набір висоти 867 м)
Трек
Вийшовши з поїзду ми попрямували до супермаркету
Колібріс (на карті, він виявився найближчим по дорозі), придбали там те, чого
нам не вистачало і попрямували далі. Особливу увагу треба приділити наявності
води з собою, її має бути з запасом. Тому що від Трускавця і аж до скель
Довбуша набрати прісної води буде ніде.
|
Трускавецький вокзал |
|
Бювет мінеральних вод міста Трускаіець |
Спершу
ми заїхали в Трускавецький бювет, щоб скуштувати різні мінеральні води. Усі
люди, що заходили-виходили з бювету були відпочиваючі, вони пили воду зі
спеціальних чайничків, бо як кажуть ця вода наносить шкоду зубній емалі. Та ми
озброїлись похідними кружками і спробували все потрохи, навіть те, що не треба
пити, а тільки полоскати горло. В бюветі є опис і інструкції вживання до кожної
мінеральної води, так що заплутатись важко.
|
Беремо проби мінеральної води |
|
Вибір мінеральної води великий |
Далі
наша дорога прямувала через головний парк міста, та на жаль там проводився
ремонт, в декотрих частинах парку замінювалось покриття, тому десь нам доводилося
таскати велосипед по сходам, а взагалі парк великий і гарний, нам він дуже
сподобався.
Потім
через місто Борислав ми попрямували до Східницького перевалу. Тут ми побачили
першу нафтову свердловину яка до сих пір качала нафту.
|
Борислав |
|
Дорога за Бориславом 10-15 км |
|
Нафтова свердловина |
Перевал
був нескладний, погода була хороша, дорога була рівна, так що ми його
подолали доволі швидко і особливо не напружуючись.
|
Підйом на Східницький перевал 15-20 км |
|
Східниця |
Проїхавши
Східницю ми повернули до нашої першої пам'ятки — це “Наскальне місто-фортеця
Тустань” в селі Урич, туди вела грейдерна дорога. Урицькі скелі цілком ймовірно є залишками
стародавнього мулу, який покривав дно світового океану Тетіс. А ще на вершині
грізних скель колись існував середньовічний оборонний комплекс Тустань. Тому Тустань, разом з
Урицькими скелями, включені до складу Державного історико-культурного
заповідника.
|
Дорога до Тустані 25-30 км |
|
Пїд'їжджаємо до Тустані |
Далі
по маршруту дорога була рівна, але ж, як не дивно, у Вови буквально «на рівному
місці» стався прокол (перший і останній за весь похід). Ми усе залатали і перед
селом Межиброди завернули до джерела Святої Марії (був указник), щоб набрати
води на ночівлю. Поки ми чекали нашої черги, за нами вже зібралась черга з
охочих набрати води. Вода тут кажуть чиста, навіть без накипу. Поповнивши наші
запаси ми вирушили до місця ночівлі.
|
Дорога після Тустані 30-70 км |
|
Дорога перед Підгородцями |
|
Вид на долину |
|
Міст через р. Стрий |
|
Корчин |
|
Джерело Святої Марії 51 км |
|
Під'їжджаємо до Межибродів |
|
Дорога в сторону "Княжих скель" (табір 1) |
Та
у нас по плану був ще огляд скального монастиря в селі Розгірче, але ми
вирішили не повторювати героїчний вчинок наших колег з попередніх походів, а
саме штурм мосту через річку Стрий, який прокладено по двох трубопроводах з
металевими високими сходами, на які було важко підняти велосипед з баулом. Тому
було запропоновано сховати баули на місці ночівлі, а в Розгірче поїхати не
груженими.
Поки
ми їхали до місця ночівлі і думали де сховати наші речі, ми виїхали на кемпінг,
який знаходився навпроти ще одної пам'ятки сьогоднішнього дня, де ми і мали
розбити табір, “Княжих скель”, що височіють над долиною ріки Стрий.
Там
ми знайшли доброзичливих людей, біля яких і залишили речі. Як ще сказав Міша,
“якщо у людей біля намету піднятий прапор України, цім людям можна довіряти”)
Знову
по рівній дорозі ми вирушили до цього незвичайного мосту, тільки перетнувши
який і можна потрапити до Розгірче. Тут ми зрозуміли що прийняли правильне
рішення, що залишили речі.
|
Вид з мосту р. Стрий по дорозі до Скельного монастиря в Розгірче |
|
Міст через р. Стрий в сторону Розгірче |
|
Спуск з мосту |
|
Колонка |
|
Вказівник на Скельний монастир 61 км |
|
Підйом на Скельний монастир |
Їдучи
по мосту спочатку ми приїжджаємо ліс, дерева навколо нас нагадують джунглі, а
от виїхавши з зелені, відкривається дуже гарна панорама на річку Стрий. Тут ти
вже відчуваєш висоту. Дорогу над
річкою я подолала пішки. Мене злякав вузький міст і висота.
Оглянувши
його з усіх сторін, піднявшись на нього, побувавши всередині, ми вирушили назад
до “Княжих скель” розбивати табір на ночівлю. Дорога від траси до скального монастиря грунтова, протяжність
Приїхавши
ми встигли ще і скупатися в чистій прозорій річці, вода буда теплою, ми були
задоволені і сповнені вражень.
|
Княжі скелі |
|
Вечеря на Княжих скелях |
День другий - 26.08 (50,5 км, з них 20 км гравій/грунти. Набір висоти 955 м)
Трек
Група
скельних останців висотою до 80 м розкидана посеред буково-смерекового лісу
поблизу села Бубнище на площі 100 га. Масив скель пісковика шириною близько 200
м і довжиною в 1 км утворився більше 70 млн. років тому на дні теплого моря. У
дохристиянські часи тут було язичницьке святилище. Імовірно в XIII ст., за
часів короля Данила Галицького, тут була створена скельна фортеця, що витримала
монголо-татарську навалу та проіснувала до XVI ст. Вже в. XVIII ст. в цій
місцевості активно діяли повстанці-опришки, а в 1743 р. в скельних печерах
розташовувався табір загону легендарного народного месника Олекси Довбуша,
звідки походить нинішня назва. Також в цьому місці проводились зйомки українського фільму-фентезі "Сторожова застава". Скелі Довбуша є комплексною пам'яткою природи
загальнодержавного значення і входять до складу Поляницького регіонального
ландшафтного парку.
|
Скелі Довбуша нижні гроти |
|
Скелі Довбуша нижні гроти |
Ми
насолодились цим місцем як тільки могли, обійшли всі ходи і місця, піднялись на
всі скелі, пообідали біля однієї альтанки і вирушили в дорогу.
Дорога,
якою ми виїжджали виявилася дорогою котрою усі в'їжджають. Це була непогано накатана
грунтовка. А ще ми зекономили гроші, так як в'їхали не через основний в'їзд!
|
Брід через р. Кам'янка за перевалом |
|
Брід через р. Кам'янка 100 км |
|
Дорога за с. Кам'янка 100-106 км. |
|
Джерело Янкова криниця |
Водоспад
невеликий, особливо влітку, на Мертве озеро піднявся тільки Сергій, так як ми з
Мішею його бачили. Озеро цікаве, варте уваги. “Мертвим” Журавлине озеро називають через
те, що вода в ньому насичена сірководнем, тому живність там не водиться. Про
те, як утворилось озеро, ніхто достеменно не знає, як, власне, і про його
глибину.
|
Дорога перед водоспадом Кам'нка |
|
Водоспад Кам'янка |
|
Дорога до о. Журавлине (Мертве) |
|
о. Журавлине (Мертве) |
Далі
дорога стала не кращою, все таж ґрунтовка з мілким гравієм, аж поки не виїхали
на трасу до Сколе. Тут вже асфальт здебільшого хорошої якості.
Перед
містом Гребенів звернули с траси на дорогу яка веде до міста (рухались вздовж
ріки Опорець). Доїхали до залізнодорожнього мосту над річкою Опорець. Тут через
річку є місцева пам'ятка — могила Святослава.
|
Могила Святослава |
|
Могила Святослава |
В
пошуках місця ночівлі, вирішили їхати вліво. Тут вже розташовувалось кілька
компаній відпочиваючих з палатками, і так як нічого кращого знайти ми не
змогли, розклалися прямо там. Взагалі місце непогане, поруч річка, де можна
помитись, але дров не було, прийшлось хлопцям їх пошукати на іншому березі.
Поки розкладалися зненацька розпочався невеликий дощ, але швидко закінчився, ми
повечеряли і лягли спати.
|
Табір 2 |
День
третій - 27.08 (59,9 км, з них 25 км гравій/грунти. Набір висоти 970 м)
Трек
Вранці сталася дивна річ. Пів банки тушонки, яку ми закрили, поклали в
каструлю разом з овочами, щезла. Немов її і не було. Підозра впала на двох собак
які бігали по табору і шукали що поїсти. Але факт є факт, ніяких слідів тушонки
ми так і не знайшли. Приправивши сніданок ковбасою замість тушонки ми вирушили
в дорогу.
|
Сніданок |
|
Спуск до річки |
Потроху
вже наближались до Бескидського перевалу.
|
Опорець |
Для
мене Бескидський перевал був найскладніший — затяжний, колії, деколи калюжі
(схоже до нас вчора дійшли “відлуння” того дощу). Дорога ґрунтова, з каміннями
різного розміру. Особливо “цікавий” був спуск: майже вертикальний, здебільшого
з великим каміннями. Тут можна пересуватись тільки пішки с руками на гальмах і
дууже обережно.
Там
нас чекав невеликий підйом наприкінці і 10 грн за в’їзд на територію. За
місточком знаходиться джерело з питною водою. Людей було багато, ми
пофографувалися біля водоспаду і спустились знову до в’їзду, щоб піднятись вже
до місця, де планували розбити табір. Підйом був ґрунтовий з великою кількістю
каміння, ми поштовхали велосипеди і нарешті виїхали на галявину. Там ми знайшли
альтанку, саморобний туалет, та викопані місця під намети. Також там був
організований спуск до річки де можна освіжитися. Все завдяки організаторам
фестивалю «Шипіт». Місце знаходилось на схилі, з невеликим ухилом. Тут і
вирішили зупинитися. Як не дивно з дровами тут були проблеми, довелося
перебиратись на інший берег річки щоб роздобути їх.
|
Шипіт |
|
Шипіт |
|
Підйом до галявини над водоспадом |
Вночі
почалась сильна злива (єдині серйозні опади які нас наздогнали). Уся дощова
вода почала текти по схилу, під нашим наметом можна сказати утворилася ріка.
Але випробування намет витримав, і коли злива вщухла ми спокійно заснули.
День
четвертий - 28.08 (53,4 км, з них 3 км гравій/грунти. Набір висоти 954 м)
Трек
Спустившись
ми ще раз пробіглись насолодитись водоспадом без людей, набрали води з джерела
біля мосту і рушили вперед.
Тим
же самим шляхом ми повернулись на трасу і по ній вже через села Ізки, Келечин,
Репинне доїхали до Сойм. Дорога чудова, постійний спуск, от ми і не помітили як
проскочили джерело в Келечині з мінеральною водою рудого кольору, через великий
вміст в ній заліза.
|
Ізки |
|
Дорога в строну с. Сойми 200 км. |
В
Соймах на перехресті двох трас ми зайшли в магазин, там пообідали, набрали
поруч з магазином з колодязя води (далі від самого перевалу і аж до Синевиру
воду буде знайти важко), підзарядили техніку. Щоб компенсувати пропущене
джерело вирішили трішки відхилитись від маршруту і з’їздити до ще одного
мінерального джерела в сторону Міжгір’я. Вода була незвичайна, справжня
мінеральна, з бульбашками, ми нею трошки поласували, і повернулись назад вже на
трасу в сторону села Майдан.
Коли
ми добралися до ймовірного місця стоянки, вже сутеніло. Піднявся вітер, стало
холодно. Ми по фотографувалися на невеликій галявині, з якої відкривався
панорамний вид на гори. Вид захоплюючий! Але вже треба шукати місце де
зупинялися дві попередні групи на ночівлю. Ми поїхали далі.
|
Одна з верших хребта |
|
Тут є галявина, але вітряна |
І
нарешті ліс розступився, і праворуч відкрилася доволі вітряна відкрита полонина з жовтою
короткою травою, прямо за смугою лісу. Побачивши бомбезний вид, ми зрозуміли,
що це саме те місце! Ми зайшли трішки за пагорб, щоб сховатись від вітру і
почали розбивати табір. Тут ми, на хребті, де нема нікого, побачили чоловіка,
який йшов в нашу сторону. Потім ми побачили, що на сусідньому пагорбі
знаходилось загони для овець, а це мабуть пастух. Ми з різними думками чекали,
що він нам скаже, а він просто попросив у нас закурити. Ми не палимо, так що
нічим не змогли йому допомогти, і він пішов назад. Через деякий час хлопці
вирішили піти до вівчарів попросити молока, коли вони його принесли воно було
ще тепле і запашне. Тим часом температура падала. Ми натягли на себе весь одяг
який у нас був, та це й не дивно, термометр показував 6 градусів тепла. Потім
вівчарі почали співати пісні і поєднуючи ці переголоси з красою гір… відчуття
були невимовні. Ми трошки посиділи біля багаття і пішли спати.
|
Місце ночівлі 230 км |
|
Вівчарі на сусідньому схилі |
|
Вид з нашого схилу |
|
Вид на наш схил |
|
Загін з вівцями і козами |
|
Вечеря |
День п'ятий - 29.08 (42 км, з них 12 км гравій/грунти. Набір висоти 678 м)
Трек
Так
ми йшли аж до Закинутої колиби (відмічена на картах). Звідти було роздоріжжя.
Ми вирішили не йти вздовж струмочка, який проходили усі попередні групи до нас
(дорога наліво), а піти направо, не такою популярною стежкою.
|
Закинута колиба 237 км |
Потім ми
вийшли на тропу яка вела вздовж схилу. Пересуватися по ній було дуже незручно
через гілки та щепки якими була встелена вся дорога. Ми дійшли до глухого куту,
та вирішили послати Мішу назад, в розвідку. Він знайшов тропу внизу, по якій і треба було рухатись. Ми трохи
повернули назад, і знайшли перехід с верхньої тропи на нижню. Вона була теж
вузька, але по ній було значно зручніше пересуватися. До речі на цій перемичці між
двома стежками висіла синя ганчірка, яка наштовхнула нас на думку, що це і є
маркування стежки і все ми зробили правильно, адже це пішохідний маршрут, а не велосипедний.
|
Ця дорога веде в глухий кут. Праворуч непримітний спуск на потрібну стежку. |
|
Потрібна стежка. Їхати дуже складно. Багато коріння. |
Синевир - це найбільше і найзагадковіше гірське озеро України. Морське Око
Карпат розташоване на висоті близько тисячі метрів над рівнем моря, його
максимальна глибина - 24 м. Води Синевиру настільки чисті й прозорі, що в них
добре себе почуває форель - риба, яка може жити тільки в кристально чистій
воді. Виникло озеро в результаті землетрусу.
В нього стікають три гірські потоки, підтримуючи високий рівень води в
будь-який час року.
Перш
за все ми знайшли альтанку, в якій розмістилися на обід. Добре підкріпившись ми
погуляли озером, і почали збиратись далі в дорогу. Виїжджаючи з заповідника
виявилося, що ми зі сторони хребта попали туди безкоштовно. “Ото зекономили 20
грн!” сміялись ми.
День шостий - 30.08 (днювання)
Розмістились ми в Колочаві в садибі “У Гусляшки”. Ми
обрали це місце через зручне розташування в самому центрі села.
|
Наш будинок "У Гусляшки" |
|
Вид на наш будинок і на сусідній хребет Пишконя |
Зранку Сергій пішов покоряти ближній хребет Пишконя, а
ми залишились в Колочаві погуляти по селу. Зранку ми пішли на базар, бо у них
середа базарний день. Базар — нічого цікавого, в основному речі, з харчами
тільки декілька прилавків.
Саме
село охайне, в селі є дерев’яна церква Святого Миколая побудована без єдиного
цвяха, у центі є туристична мапа села, з назвами усіх музеїв, пам’яток, садиб.
|
Церква Святого Миколая |
Наш
котедж знаходився прямо навпроти музею “Стале село”, через річку. Відвідування
музею коштує 40 грн з людини. Музей цікавий, спонсується чехами, не дивно що
коли захотіли взяти програмку туру по музею, залишились тільки на чеській мові.
«Старе село» - перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті. На
його території відтворено село стародавньої Верховини із колочавських
експонатів, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів.
На
території музею можна і заночувати, але тут треба домовлятися з адміністрацією.
Ми
замовляли їжу в нашому котеджі, і сніданок, і обід, і вечеря були дуже смачні.
Обід і вечеря коштували по 40 грн (гарнір з чаєм), обід коштував 80 грн (перше,
друге і чай). Проживання в котеджі коштувала 120 грн з людини за 1 ніч.
Також
хочу відмітити, що ми купили там дуже смачний трав’яний чай, який коштував 40
грн за пакет. Продавали його пасічники (Сон на вуликах), казали що це їхній
фірмовий чай.
Ввечері
повернувся зі своєї прогулянки Сергій, ми повечеряли і лягли спати.
День
сьомий - 31.08 (71,2 км, , з них 9 км гравій/грунти. Набір висоти 633 м)
Трек
Зранку ми поснідали, попрощались з нашою господинею і
рушили в дорогу. Дорога була прекрасною, сонце гріло, знову рівний асфальт, ми
їхали до Теребле-Ріцького водосховища.
|
Дорога за с. Колочава в сторону Теребле-Ріцького водосховища. 270-275 км |
Міша
майже одразу зрозумів, що щось не так. За зеленню не проглядувалась долина
наповнена водою. Та коли ми спустились до водойми тут усе стало зрозуміло. Води
не було. Це було по своєму гарно і якось сумно. Потім виявилося, що воду
періодично спускають для того, щоб очистити водосховище від сміття і провести
необхідні ремонтні роботи, саме на цей момент ми і потрапили.
Хлопці
трохи пожбурляли каміння в болото (а що ще хлопцям робити) і ми поїхали далі.
|
Дамба |
Так
по цій трасі ми їхали аж до села Жовтневе, за ним на повороті траси стоїть
капличка, ми перед нею звернули направо, з'їзжаючи з асфальту на гравій. Там нас чекав невеликий
перевал. На його вершині ми знайшли ожину, поласували нею і там же пообідали.
Вже потроху ми прощались з горами, які було видно в димці на обрії. Спуск з
перевалу достатньо складний та швидкісний, дорога вся в гравію та вибоїнах.
Спускатися
з замкової гори було легше ніж підніматись, тож спустившись вниз ми попрямували
до магазину, треба було купити їжі.
По
відгукам інших груп в місті Хуст не було вибору тушонки, тож ми вирішили взяти
її в Колочаві, та і взагалі усі основні продукти. Але можна було цього не
робити. У місті є великий супермаркет “Вопак” в якому є все. Ми купили там те,
чого нам бракувало і по парі сосисок у тісті кожному, та й направились пошукати
води. Трохи далі по треку хлопці знайшли квітковий магазин, в якому активно
готувалися до свята. Там нам і дозволили набрати з крану води. Ми подякували і
поїхали до нашого місця стоянки. Це було по той бік річки Тиса, тож
переправившись через міст річки Ріка, а потім і Тиси ми вже по ґрунтовій стежці
діставалися місця. Поворот з гравійної дороги на грунти 339 км. Дорога була, горбиста, з глибокими коліями. Повихляючи
тропою ми все ж таки знайшли ідеальне місце для ночівлі. Тут був спуск до
річки, яка обміліла, тому метрів десять треба було дійти до води по гальці.
Також там було багато дров і прекрасний вид на замок, який вночі підсвічувався
ілюмінацією.
День восьмий - 01.09 (72,7 км, набір висоти 682 м)
Трек
Вранці
наш намет взяли в облогу слимаки. Погода була чудесна, тож поснідавши (не
слимаками) ми відправились в дорогу.
|
Слимаки приповзли погрітися |
|
р. Тиса |
Сьогодні
нас чекав асфальт, тож виїхавши з місця нашої ночівлі на міст через річку Ріка,
ми прямо по цій трасі об'їхали місто Хуст і на роздоріжжі звернули наліво в
сторону села Іза. Потім нам трапився показник, що направо знаходиться
сироварня, але ми його проігнорували, а от наступний, який вказував на оленячу
ферму, ми не пропустили. Ми під'їхали туди,
але вхід коштував 40 грн. І ми вирішили, що обійдемося якось без оленів. Ми
повернули знову на трасу і продовжили рух. На наступному роздоріжжі ми
повернули наліво в сторону села Липча, і так по трасі проїхали села Липча,
Липецька поляна, аж до міста Довге. Там ми відвідали Довжанський замок, який
використовується зараз як туберкульозний диспансер. Там ми пообідали та
зустріли привітного доктора і веселого завгоспа, який за нашу поміч йому з
велосипедом запросив нас до себе у комірчину і пригостив кавою. Та ми не дуже
хотіли зловживати його гостинністю і поспішили їхати далі.
|
р. Ріка впадає в р. Тиса |
|
міст через р. Тиса |
|
Липецька Поляна |
|
Спуск за с. Липецька Поляна |
|
В'їзд в Довге |
|
Довжанський замок |
|
Довжанський замок центральна брама |
|
Мури замку |
|
Вікова липа |
|
Бронька |
|
Кушниця |
|
Старий симафор від вузькоколійки |
|
Росош |
|
Стройно |
Наш
шлях так і продовжувався тією трасою, з якої ми не звертали аж до села Стройно.
Там ми повернули наліво через міст через річку Дусинку для пошуку сьогоднішньої
ночівлі. Так ми їхали прямо аж
до озера, біля якого планували переночувати. Але біля озера було дуже багато
дітей (як і в попередніх звітах), та і місцевість була доволі не зручною для
табору, тож ми повернулись на дорогу і продовжили їхати прямо поки перед
містком не завернули з дороги направо в кущі, де за шлагбаумом переправились через річечку. Там знайшли непогану галявину для ночівлі.
|
Дорога через с. Стройне до ночівлі |
|
Ставок біля якого планувалось розбити табір 407,5 км |
|
Там наша галявина 408,2 км |
|
Брід перед нашою галявиною |
Там
і розмістилися, поїли смачний борщ, сполоснулись в річці і знайшли чудо природи
— різних відтінків синього слимаків. Вони були великі, мабуть сантиметрів зо
десять, але дуже симпатичні. Ми вирішили їх не чіпати і лягли спати.
|
Фірмова страва, ми цього чекали весь похід |
|
Чудо природи |
День дев`ятий - 02.09 (53,1 км, набір висоти 323 м)
Трек
Поснідавши, ми повернулись тим же шляхом на трасу і
через село Стройне попрямували до Сваляви. В Сваляві ми звернули з траси наліво
на вулицю Мукачівську і їхали по цій дорозі поки вона знову не з'єдналась з
трасою. Можна було їхати по трасі, але так ми зекономили кілометри дороги.
|
Ранок, табір 8 |
|
Річка біля табору |
Санаторій
Карпати велична споруда, дуже елегантна, показує могутність і пунктуальність до
дрібниць його попередніх власників — графів Шернборнів. Палац графів Шернборн (в минулому Замок Берегвар -
мисливський будинок названий в честь урочища, де він знаходився) побудовано
за астрономічним принципом. Це означає, що кожен елемент будови не тільки виконує
свою практичну функцію, а й має символічне значення. Так, кількість вікон
налічує 365 - за кількістю днів у році. Ще одне віконце замуровано на випадок
високосного року. Димоходів в палаці - 52, стільки ж, скільки тижнів у році.
Входів 12 - за кількістю місяців, а кути замку прикрашають 4 вежі, які
відповідають 4 порами року.
|
Палац графів Шернборнів |
|
Задня сторона |
|
Палац графів Шернборнів |
У центрі саду викопано декоративне озеро на яке варто звернути увагу. Як і
архітектурна композиція замку, озеро має символічне значення - його обриси
відтворюють карту Австро-Угорської імперії того часу.
|
Озеро у формі кордонів Австро-Угорської імперії |
На
території є Джерело Краси, в ньому ми
набрали води в дорогу та умилися, бо по легенді, хто вмиється в тому джерелі,
той стане молодшим і красивішим, так як вода в ньому мінеральна, насичена
корисними речовинами.
|
Джерело краси |
Джерело краси
Також
в парку ми знайшли оленят.
|
Оленя |
|
Білка |
В
замку нам провели дуже цікаву екскурсію, розказали плани подальшої реставрації
фортеці і запропонували охочим пожертвувати на реконструкцію.
Після
замку ми поїхали далі, в Мукачеве. Там нас чекав замок Паланок.
Асфальт плавно перейшов в бруківку.
Місто дуже затишне. Як тільки в'їхали, зразу направились до замку. Там унизу ми
з Мішею залишили велосипеди у привітної бабці, у якої три роки назад Міша теж
залишав велосипед. Хлопці поїхали на залізних конях у гору.
|
Мукачевські вулиці |
|
Постамент присвячений пам’яті про трагічну повінь 1998 року. |
Розташувалися на
березі річки, де влаштували вечерю і вже ближче до часу відправлення потягу
під’їхали на станцію Мукачеве. Там ми о 21:49 сіли на поїзд Ужгород-Одеса, і
рушили додому. В 14:38
ми були на вокзалі в Одесі-мамі.
|
Набережна міста |
|
Вид на Свято-Миколаївский монастир |
3. Висновок
Маршрут дуже цікавий для проходження. Якщо ви хочете
побачити всі основні місцини і пам'ятки Карпат за один раз — вам сюди.
По
складності: похід доволі складний, без належної підготовки проїхати його буде
важко, але як писав Касьянов Юрій “при належній підготовці все проїжджається в
сідлі” - так воно і є. Набір висоти складає десь біля 1000 м в день в першій
половині походу, і менше в другій. Дорога різної якості, дуже багато ґрунтів,
особливо на перевалах.
Так
як погода нам сприяла, похід був пройдений в повному обсязі по заявленому
маршруту. За основу цього походу був взятий похід Касьянова Юрія (звіт). Як
писав у своєму поході сам автор походу, при дощі трек можна було дещо змінити,
і ґрунтові частини походу, як і перевали, об'їхати асфальтом.
Особливу
увагу хочу приділити таким ділянкам маршруту як:
1)
Бескидський перевал
— підйом затяжний, спуск дуже крутий з камінням різного розміру;
2)
Водороздільний
хребет після Торунського перевалу — дорога вздовж хребта, постійно чергуються
спуски та підйоми, дорога кам'яниста, гравій різного розміру. На роздоріжжі біля “Закинотої
колиби” треба буде обрати яким шляхом рухатись, вздовж струмка, як їхала група
Касьянова Юрія, чи через ліс нашою дорогою (як для мене, наш маршрут був більш
спокійніший).
А
так якщо підсумовувати, похід усім сподобався, команда вийшла добре злагоджена,
погода була хорошою, всі дев’ять днів пройшли добре і проїхались із
задоволенням. Маршрут рекомендується для проходження.
Комментариев нет:
Отправить комментарий