понедельник, 1 января 2018 г.

Похід "КАРПАТИ 2017"


ЗВІТ
про велосипедний похід
II-ї категорії складності по Карпатам
(25 серпня - 02 вересня 2017р.)
керівник походу - Султан М.В.
Маршрутна книжка № 4/17-О (МКК СТК «Одеса»)

            1. Довідкові дані
            1.1
Організація, що проводить похід
            СТК «Одеса», учасники груп
и – члени СТК «Одеса»  
1.2 Параметри маршруту


         
            1.3 Район походу
            Львівська, Івано-Франківська і Закарпатська області, Україна
            1.4 Гілка маршруту
            Трускавець – пер. Східницький (667 м) – Східниця – Урич – Тустань – Верхнє Синьовидне – Розгірче – Тишівниця – скелі Довбуша – Поляниця – Козаківка – Сукіль перевал (800 м) – Кам'янка – Сколе – Гребенів - Славське – ОпорецьБескидський перевал (974 м) – Верхній Студений – вдп. Шипіт – Пилипець – Сойми – Лопушне - пер. Торунський (930 м) – г. Магура – озеро Синевир – Синевирська Поляна – Колочава – Теребле-Ріцька ГЕС – Драгово – перевал (390 м) – Кіреші – долина Нарцисів – Хуст – Іза – ДовгеСтройне – Свалява – замок графів Шернборнів – Чинадійово – Мукачеве
         
                                                             
  СХЕМА МАРШРУТА (Трек)


            1.5. Графік руху

Дати
Дні шляху
Пройдений маршрут
Відстань, км

25.08
1
Трускавець – пер. Східницкий (667 м) – Східниця – Урич – Тустань – Верхнє Синьовидне – Розгірче – Тишівниця - «Княжі скелі»

70 км

26.08
2
«Княжі скелі» – Труханов – «Скелі Довбуша» –  Козаківка – перевал Сукіль (800 м) - річка Кам'янка – Сколе – Гребенів

50 км

27.08
3
Гребенів –  Славське – Опорець – Бескидський перевал (972 м) – вдп Шипіт

60 км

28.08
4
вдп Шипіт Сойми – пер. Торунський (930 м)

45 км

29.08
5
пер. Торунський (930 м) – оз. Синевир – Колочава

45 км

30.08
6

Колочава (днювання)


31.08
7
Колочава – Драгово – Кіреші – долина Нарцисів – Хуст – р. Тиса

65 км

01.09
8
р. Тиса – Іза – ДовгеСтройне

65 км

02.09
9
Стройне – Свалява – Чинадийово – Мукачеве

40 км

            1.6 Склад групи

Призвіще, Ім'я
Рік народжения
Посада
Доcвід
1
Султан Михайло Вікторович
21.06.1987 г.
Керівник
1К, Молдова
2
Султан Анастасія Геннадіївна
16.11.1993 г.
Завгосп, автор звіту
1У, Молдова
3
Кальнюк Сергій Володимирович
21.02.1991 г.
Реммайстер, скарбник
1У, Карпати
4
Дикуненко Володимир Миколаєвич
17.04.1987 г.
Фотограф, літописець
1У, Волинь

            2. Опис проходження маршруту
             Передмова
            За основу цього походу був взятий похід Касьянова Юрія(звіт), здійснений в травні 2012 року. Марили ми цією ідеєю вже давно, планували поїхати в травні цього року. Та по особистим обставинам у нас це не вийшло і на краще. В цьому році якраз на травневі свята одна група поїхала саме цей похід (звіт), але погода внесла свої корективи, і маршрут виявився набагато складнішим, ніж за сухої погоди. Нам погода сприяла, і весь маршрут вдалося пройти в повному обсязі без змін.
            Трек походу Касьянова Юрія ми вирішили не міняти лише дещо змінили розташування ночівель.
            Спочатку до Трускавця вирішили добиратися через Львів, але проблема була в тому, що прибути в місто нам потрібно о 04:24 (потяг Одеса-Чернівці), щоб ми могли встигнути на електричку Львів-Трускавець, яка відправлялась о 06:55, але, нажаль, квитків уже не було. Тому вирішили до Трускавця добиратися через Вінницю.
24.08 ми о 13:03 сіли на прямий поїзд до Вінниці, в 19:14 були вже там. Хотіла би ще додати про підземні переходи до виходу з вокзалу, це велика кількість сходів з дуже крутими пандусами, на які мені, дівчині, було доволі важко закатити навантажений велосипед, так що без чоловічої допомоги не обійшлося. 

Вінницький вокзал
Підземний перехід Вінницького вокзалу
            Сама Вінниця спокійне, тихе містечко, з цікавими трамваями (там до цього часу ходять трамваї вузькоколейки), і звичайно легендарними фонтанами “Рошен”. Але на нічне шоу фонтанів ми потрапили під саме завершення (21:00-22:00), бо вирішили ще покататись містом. Зате ми поласували місцевою смачнючою піцою, яку готують в магазині Сільпо в торговому центрі Скай-парк на Європейській площі. До речі там знаходиться стара Водонапірна вежа з якою пов’язано багато історій, і яка є справжньою родзинкою міста. В Вінницю ми потрапили якраз на свято Дня Незалежності України, і проїжджаючи пусті, тихі вулички ми ніяк не могли зрозуміти де усі люди. Виявилося що люди святкують на головних площах міста.


Вінницькі трамвайчики
Водонапірна вежа
Фонтан ROSHEN
             В 23:14 ми сіли на поїзд Київ-Трускавець, і були на станції Трускавець о 07:59. З цього міста вже і починається наша подорож.

            День перший - 25.06 (74,8 км, з них 12 км гравій/грунти. Набір висоти 867 м)
            Трек
            Вийшовши з поїзду ми попрямували до супермаркету Колібріс (на карті, він виявився найближчим по дорозі), придбали там те, чого нам не вистачало і попрямували далі. Особливу увагу треба приділити наявності води з собою, її має бути з запасом. Тому що від Трускавця і аж до скель Довбуша набрати прісної води буде ніде.


Трускавецький вокзал
Бювет мінеральних вод міста Трускаіець
            Спершу ми заїхали в Трускавецький бювет, щоб скуштувати різні мінеральні води. Усі люди, що заходили-виходили з бювету були відпочиваючі, вони пили воду зі спеціальних чайничків, бо як кажуть ця вода наносить шкоду зубній емалі. Та ми озброїлись похідними кружками і спробували все потрохи, навіть те, що не треба пити, а тільки полоскати горло. В бюветі є опис і інструкції вживання до кожної мінеральної води, так що заплутатись важко.

Беремо проби мінеральної води 
Вибір мінеральної води великий

            Далі наша дорога прямувала через головний парк міста, та на жаль там проводився ремонт, в декотрих частинах парку замінювалось покриття, тому десь нам доводилося таскати велосипед по сходам, а взагалі парк великий і гарний, нам він дуже сподобався.
            Потім через місто Борислав ми попрямували до Східницького перевалу. Тут ми побачили першу нафтову свердловину яка до сих пір качала нафту.


Борислав
Дорога за Бориславом 10-15 км
Нафтова свердловина
           
                  Перевал був нескладний, погода була хороша, дорога була рівна, так що ми його подолали доволі швидко і особливо не напружуючись.

Підйом на Східницький перевал 15-20 км
Східниця

            Вже наближався час обіду і Сергій запропонував нам під'їхати до комплексу для відпочинку “Три сини і дочка”. Там ми знайшли собі альтанку, в якій зручно облаштувалися. Розпочавши обід, ми побачили трьох серйозних чоловіків, які прямували до нас. Подумали, “все капець, час згортатись...”, та вони підійшли і зауважили, що один велосипед впав на газон і поросили його підняти. І все. Ми все виправили і продовжили обід.


Дорога до комплексу “Три сини і дочка” 
Сам комплекс
Обід у фірмовій альтанці

            Проїхавши Східницю ми повернули до нашої першої пам'ятки — це “Наскальне місто-фортеця Тустань” в селі Урич, туди вела грейдерна дорога. Урицькі скелі цілком ймовірно є залишками стародавнього мулу, який покривав дно світового океану Тетіс. А ще на вершині грізних скель колись існував середньовічний оборонний комплекс Тустань. Тому Тустань, разом з Урицькими скелями, включені до складу Державного історико-культурного заповідника.


Дорога до Тустані 25-30 км
Пїд'їжджаємо до Тустані

            Мандрівники можуть побачити залишки стіни, коридори, сходи, печери, склепіння і колодязі. Колись ця фортеця стояла на Соляному шляху і брала мито з купців які везли сіль з Китаю до берегів Середземного моря. Але потім вона втратила своє оборонне значення і час зробив свою справу. Від фортеці крім самих скель на яких вона знаходилась майже нічого не залишилось, але місце вражаюче. Також ми відвідали сучасний музей в якому була представлена майбутня реконструкція фортеці. Вхід на територію пам’ятки коштував 40 грн., велосипеди ми залишили біля кас на в'їзді, там є дерев'яний “паркінг” для велосипедів. Також там є місця під кемпінг, безкоштовні туалети (дуже чисті) і сувенірний ринок.  Але нам треба було рухатись далі.


Тустань
Тустань
Тустань
Тустань
Тустань
Тустань

            Далі по маршруту дорога була рівна, але ж, як не дивно, у Вови буквально «на рівному місці» стався прокол (перший і останній за весь похід). Ми усе залатали і перед селом Межиброди завернули до джерела Святої Марії (був указник), щоб набрати води на ночівлю. Поки ми чекали нашої черги, за нами вже зібралась черга з охочих набрати води. Вода тут кажуть чиста, навіть без накипу. Поповнивши наші запаси ми вирушили до місця ночівлі.


Дорога після Тустані 30-70 км
Дорога перед Підгородцями
Вид на долину
Міст через р. Стрий
Корчин
Джерело Святої Марії 51 км
Під'їжджаємо до Межибродів
Дорога в сторону "Княжих скель" (табір 1)
            Та у нас по плану був ще огляд скального монастиря в селі Розгірче, але ми вирішили не повторювати героїчний вчинок наших колег з попередніх походів, а саме штурм мосту через річку Стрий, який прокладено по двох трубопроводах з металевими високими сходами, на які було важко підняти велосипед з баулом. Тому було запропоновано сховати баули на місці ночівлі, а в Розгірче поїхати не груженими.
            Поки ми їхали до місця ночівлі і думали де сховати наші речі, ми виїхали на кемпінг, який знаходився навпроти ще одної пам'ятки сьогоднішнього дня, де ми і мали розбити табір, “Княжих скель”, що височіють над долиною ріки Стрий.
            Там ми знайшли доброзичливих людей, біля яких і залишили речі. Як ще сказав Міша, “якщо у людей біля намету піднятий прапор України, цім людям можна довіряти”)
            Знову по рівній дорозі ми вирушили до цього незвичайного мосту, тільки перетнувши який і можна потрапити до Розгірче. Тут ми зрозуміли що прийняли правильне рішення, що залишили речі.

Вид з мосту р. Стрий по дорозі до Скельного монастиря в Розгірче
Міст через р. Стрий в сторону Розгірче
Спуск з мосту
Колонка
Вказівник на Скельний монастир 61 км
Підйом на Скельний монастир 
            Їдучи по мосту спочатку ми приїжджаємо ліс, дерева навколо нас нагадують джунглі, а от виїхавши з зелені, відкривається дуже гарна панорама на річку Стрий. Тут ти вже відчуваєш висоту. Дорогу над річкою я подолала пішки. Мене злякав вузький міст і висота.
            Далі ми по стежці проїхали трубу з струменем води, що била з неї, вода скоріш за все була не питна.  Трохи далі був і указник дороги до монастиря.
       Лісова скеляста стежка привела нас до охайного невеликого монастиря. Це цілий монастирський комплекс, який знаходиться в печерах і представляє собою унікальний зразок наскального сакрального будівництва XIII-XVI століть. На нижньому ярусі розташовувались житлові приміщення, а на верхньому — церква.


Скельний монастир Розгірче
Підйом на верхній рівень монастиря
Вид з вершини монастиря

            Оглянувши його з усіх сторін, піднявшись на нього, побувавши всередині, ми вирушили назад до “Княжих скель” розбивати табір на ночівлю. Дорога від траси до скального монастиря грунтова, протяжність 
            Приїхавши ми встигли ще і скупатися в чистій прозорій річці, вода буда теплою, ми були задоволені і сповнені вражень.


Княжі скелі
Вечеря на Княжих скелях


            День другий - 26.08 (50,5 км, з них 20 км гравій/грунти. Набір висоти 955 м)
            Трек
            Зустрівши новий день, ми вирушили у дорогу. Сьогодні наc чекали в основному польові грунти різної якості. Особливо хотілось би відзначити підйом до нашої пам'ятки сьогоднішнього дня - “Скель Довбуша”. Це була грунтова низка підйомів через ліс з коліями від машин. Оце справді стежки невловимих опришків! По дорозі до скель Міша не втримався на велосипеді, в наслідку лопнувший багажник в районі кріплення на вісі колеса (єдина серьозна поломка за весь маршрут). Але міцні пластикові тяжки зробили свою справу і ця конструкція протягнула аж до Одеси. 


Княжі скелі
Світанок на Княжих скелях
Тишівниця
Дорога с. Труханів 
Ґрунтова дорога за с. Труханів 76 км
Ліворуч дороговказ на скелі Довбуша. 78 км.
Дорога до броду в сторону Скель Довбуша
Спуск до броду в сторону Скель Довбуша
Брід 78,5 км
За бродом
Поворот в ліс перед Скелями Довбуша 79 км.
Підйом через ліс до Скель Довбуша 79-80 км
Підйом через ліс до Скель Довбуша

              Хочется відмітити, що до скель Довбуша ми добралися трішки іншим маршрутом ніж планувалось. Банально через те, що ми пропустили поворот ліворуч. Або цей шлях заріс, або через заболоченість. Та в підсумку він виявився коротшим на приблизно 1300 м і з набором висоти на 20м менший. А от наскільки сама дорога була краща можна судити тільки по іншим звітам.
            Коли ми нарешті вибралися наверх нам відкрилась велика галявина, з облаштованими альтанками, з лавками з пивом та сувенірами, навіть були коні на яких можна було покататися. Ми облазили усі скелі. Розмах і грандіозність цього місця вражає! Скільки там було ходів між скель, різних стежок, великого нагромадження каменів, скелі, від погляду з яких, затамовувало подих від відчуття висоти на якій ти знаходишся! На скелях орудувала група альпіністів.


Скелі Довбуша
Скелі Довбуша
Скелі Довбуша
Скелі Довбуша на вершині
Скелі Довбуша на вершині
Скелі Довбуша на вершині
Скелі Довбуша скелелази

            Група скельних останців висотою до 80 м розкидана посеред буково-смерекового лісу поблизу села Бубнище на площі 100 га. Масив скель пісковика шириною близько 200 м і довжиною в 1 км утворився більше 70 млн. років тому на дні теплого моря. У дохристиянські часи тут було язичницьке святилище. Імовірно в XIII ст., за часів короля Данила Галицького, тут була створена скельна фортеця, що витримала монголо-татарську навалу та проіснувала до XVI ст. Вже в. XVIII ст. в цій місцевості активно діяли повстанці-опришки, а в 1743 р. в скельних печерах розташовувався табір загону легендарного народного месника Олекси Довбуша, звідки походить нинішня назва. Також в цьому місці проводились зйомки українського фільму-фентезі "Сторожова застава". Скелі Довбуша є комплексною пам'яткою природи загальнодержавного значення і входять до складу Поляницького регіонального ландшафтного парку.


Скелі Довбуша нижні гроти
Скелі Довбуша нижні гроти

            Ми насолодились цим місцем як тільки могли, обійшли всі ходи і місця, піднялись на всі скелі, пообідали біля однієї альтанки і вирушили в дорогу.
          Дорога, якою ми виїжджали виявилася дорогою котрою усі в'їжджають. Це була непогано накатана грунтовка. А ще ми зекономили гроші, так як в'їхали не через основний в'їзд!
            Тут потроху ми вже рухались селами з прекрасними пейзажами в сторону Сукільского перевалу. Дорога була звичайна сільська ґрунтовка різної якості, інколи з гравієм, інколи з сухими ґрунтовими коліями.


Дорога зі Скель Довбуша 80-85 км.
Поляниця
Козаківка
Сукіль
Сукіль

            На перевалі ґрунт був зчесаний грейдером, щоб хоч якось вирівняти дорогу. Цей перевал виявився для мене найлегшим, хоча й прийшлось і трошки поштовхати велосипед. Хлопці виїхали його в сідлі.

Підйом на Сукільский перевал 97-100 км.
Сукільский перевал
Сукільский перевал
Вершина перевалу
Спуск
            Після Сукільского перевалу ми вирушили до села Кам'янка. Перед селом ми подолали невеликий і нескладний брід через річку Кам'янка. Трохи далі, за селом ми набрали води на ночівлю в джерелі “Янкова криниця”. Навкруги був розбитий жвавий кемпінг тож думали вже тут розбити табір, та все ж вирішили їхати далі по плану.  Далі нас чекав невеликий водоспад Кам’янка і Мертве (Журавлине озеро).

Брід через р. Кам'янка за перевалом
Брід через р. Кам'янка 100 км
Дорога за с. Кам'янка 100-106 км.
Джерело Янкова криниця
            Водоспад невеликий, особливо влітку, на Мертве озеро піднявся тільки Сергій, так як ми з Мішею його бачили. Озеро цікаве, варте уваги. Мертвим” Журавлине озеро називають через те, що вода в ньому насичена сірководнем, тому живність там не водиться. Про те, як утворилось озеро, ніхто достеменно не знає, як, власне, і про його глибину.

Дорога перед водоспадом Кам'нка
Водоспад Кам'янка
Дорога до о. Журавлине (Мертве)
 о. Журавлине (Мертве)
            Далі дорога стала не кращою, все таж ґрунтовка з мілким гравієм, аж поки не виїхали на трасу до Сколе. Тут вже асфальт здебільшого хорошої якості.

р. Опір
Міст через р. Опір
            На в'їзді в місто нас зустрічає велична стела с гуцулами які грають на трембітах. Виглядає класно. По дорозі прямо на трасі знайшли супермаркет, закупилися і поїхали далі. В самому місті ми завітали в палац баронів Грьодлей (зараз школа-інтернат). Свого часу брати Грьодлі володіли багатьма підприємствами і були досить заможними людьми. Вони підіймали регіон, будували лікарні, школи, підприємства, їх зусиллями на території району було споруджено кілька вузькоколійних залізниць. Будучи діловими людьми, вони приділяли увагу і туристичному бізнесу.

Тухільскі ворота (Пам'ятник трембітарям)
Траса Київ-Чоп 109-120 км
Палац баронів Грьодлей
Палац баронів Грьодлей
Палац баронів Грьодлей

            Перед містом Гребенів звернули с траси на дорогу яка веде до міста (рухались вздовж ріки Опорець). Доїхали до залізнодорожнього мосту над річкою Опорець. Тут через річку є місцева пам'ятка — могила Святослава.


Могила Святослава
Могила Святослава

            В пошуках місця ночівлі, вирішили їхати вліво. Тут вже розташовувалось кілька компаній відпочиваючих з палатками, і так як нічого кращого знайти ми не змогли, розклалися прямо там. Взагалі місце непогане, поруч річка, де можна помитись, але дров не було, прийшлось хлопцям їх пошукати на іншому березі. Поки розкладалися зненацька розпочався невеликий дощ, але швидко закінчився, ми повечеряли і лягли спати.
           
 Табір 2

            День третій - 27.08 (59,9 км, з них 25 км гравій/грунти. Набір висоти 970 м)
            Трек
            Вранці сталася дивна річ. Пів банки тушонки, яку ми закрили, поклали в каструлю разом з овочами, щезла. Немов її і не було. Підозра впала на двох собак які бігали по табору і шукали що поїсти. Але факт є факт, ніяких слідів тушонки ми так і не знайшли. Приправивши сніданок ковбасою замість тушонки ми вирушили в дорогу.


Сніданок
Спуск до річки

            По ідеальному асфальту доїхали до міста Славське, там в центрі міста (центр міста це станція і пару магазинчиків з поганою дорогою) ми купили печива і поїхали далі. Тут вже і дорога погіршилась. Знову наша улюблена грунтовка з мілким гравієм. А Славське це гірськолижний курорт. Асфальт ми побачимо аж за Верхнім Студеним.


с. Гребенів міст через р. Опір
Дорога до смт Славське 120-140 км.
Дорога до смт Славське р. Опір
Тухля
Славсько
Початок гравійної дороги ст. Лавочне 149 км
ст. Лавочне


                 Потроху вже наближались до Бескидського перевалу. 


Опорець
                Для мене Бескидський перевал був найскладніший — затяжний, колії, деколи калюжі (схоже до нас вчора дійшли “відлуння” того дощу). Дорога ґрунтова, з каміннями різного розміру. Особливо “цікавий” був спуск: майже вертикальний, здебільшого з великим каміннями. Тут можна пересуватись тільки пішки с руками на гальмах і дууже обережно.


Підйом на Бескидський перевал 155-161 км
Подйом по серпантину
Подйом по серпантину
Дорога через перевал
Дорога через перевал
Ліворуч дорога майже пряма але в калюжах і болоті 
Перший спуск перевалу 159 км
Перший спуск перевалу
На горизонті не самий крутий спуск
Перед крутим спуском
Ось це вже крутий спуск. Майже вертикальний. 160 км
Для порівняння ця сама ділянка у 2012р. Похід Касьянова Юрія.

Крутий спуск
Крутий спуск

            Спустившись, внизу ми сіли і пообідали (біля хреста з наваленими поруч колодами) і продовжили дорогу. Що цікаво, поки ми обідали повз нас проїхав велосипедист (на непоганому гірському велосипеду і велоформі). Приїхав він звідти звідки ми, але дорогою яка шла ліворуч від спуску (якщо дивитись на спуск знизу). Скоріш за все там може бути більш зручна дорога, але на картах ми її не знайшли.
             Перед Пилипцем ми виїхали на трасу і тут вже почався асфальт. Там ми посиділи біля магазину, підкріпилися печивом і місцевим пивом і поїхали по асфальтній дорозі до водоспаду Шипіт, де і повинні були ночувати.


Дорога в сторону с. Верхній Студений 161 км.
Спуск в с. Верхній Студений
Верхній Студений
Пилипець
Дорога до Шипоту 
Дорога до Шипоту 

            Там нас чекав невеликий підйом наприкінці і 10 грн за в’їзд на територію. За місточком знаходиться джерело з питною водою. Людей було багато, ми пофографувалися біля водоспаду і спустились знову до в’їзду, щоб піднятись вже до місця, де планували розбити табір. Підйом був ґрунтовий з великою кількістю каміння, ми поштовхали велосипеди і нарешті виїхали на галявину. Там ми знайшли альтанку, саморобний туалет, та викопані місця під намети. Також там був організований спуск до річки де можна освіжитися. Все завдяки організаторам фестивалю «Шипіт». Місце знаходилось на схилі, з невеликим ухилом. Тут і вирішили зупинитися. Як не дивно з дровами тут були проблеми, довелося перебиратись на інший берег річки щоб роздобути їх.


Шипіт
Шипіт
Підйом до галявини над водоспадом
            Вночі почалась сильна злива (єдині серйозні опади які нас наздогнали). Уся дощова вода почала текти по схилу, під нашим наметом можна сказати утворилася ріка. Але випробування намет витримав, і коли злива вщухла ми спокійно заснули.

            День четвертий - 28.08 (53,4 км, з них 3 км гравій/грунти. Набір висоти 954 м)
            Трек
            Ранок нас потішив гарною і теплою погодою. Зібравшись ми вирушили в дорогу. Вирішили не повертатись на вчорашню дорогу, а спуститись тропою через ліс, яка проходить трішки вище і паралельно їй, і веде аж  до виїзду з Шипоту. Нам пощастило і уся дорога буда ґрунтова але з великим шаром опалого листя, тож в багно ми не потрапили. До речі цією тропою було б набагато легше підійматися на галявину.


 Табір 3
Спуск до води
Сніданок
Спуск з галявини лісовою тропою
Спуск з галявини лісовою тропою

            Спустившись ми ще раз пробіглись насолодитись водоспадом без людей, набрали води з джерела біля мосту і рушили вперед.
            Тим же самим шляхом ми повернулись на трасу і по ній вже через села Ізки, Келечин, Репинне доїхали до Сойм. Дорога чудова, постійний спуск, от ми і не помітили як проскочили джерело в Келечині з мінеральною водою рудого кольору, через великий вміст в ній заліза.


Ізки
Дорога в строну с. Сойми 200 км.
            В Соймах на перехресті двох трас ми зайшли в магазин, там пообідали, набрали поруч з магазином з колодязя води (далі від самого перевалу і аж до Синевиру воду буде знайти важко), підзарядили техніку. Щоб компенсувати пропущене джерело вирішили трішки відхилитись від маршруту і з’їздити до ще одного мінерального джерела в сторону Міжгір’я. Вода була незвичайна, справжня мінеральна, з бульбашками, ми нею трошки поласували, і повернулись назад вже на трасу в сторону села Майдан.
            Тут дорога асфальтна, інколи з ямами, плавний набір висоти. По дорозі зустріли джерело з маскою у вигляді голови корови, але ми води вже набрали, тож не зупинялись. Сам Торунський перевал виявився нескладним серпантином, повністю асфальтний, доволі плавний.


Дорога в сторону Торунського перевалу 204-227 км.
Дорога в сторону Торунського перевалу
Майдан
Джерело
Початок підйому
Підйом на перевал
Підйом на перевал

            Доїхали до його кінця (там є позначка) і повернули направо, нам далі по хребту, шукати місце для ночівлі. Дорога по хребту, вихляла то вверх, то вниз. Ґрунтова, інколи з ямами і калюжами, але цілком проїжджаєма.


Вершина перевалу, нам рухатись праворуч
Місце з'їзду з траси на хребет, 227 км
Дорога по Водороздільному хребту до Синевиру 227-239 км
Дорога по хребту
Дорога по хребту
Штурм калюж на хребті

            Коли ми добралися до ймовірного місця стоянки, вже сутеніло. Піднявся вітер, стало холодно. Ми по фотографувалися на невеликій галявині, з якої відкривався панорамний вид на гори. Вид захоплюючий! Але вже треба шукати місце де зупинялися дві попередні групи на ночівлю. Ми поїхали далі.


Одна з верших хребта
Тут є галявина, але вітряна

            І нарешті ліс розступився, і праворуч відкрилася доволі вітряна відкрита полонина з жовтою короткою травою, прямо за смугою лісу. Побачивши бомбезний вид, ми зрозуміли, що це саме те місце! Ми зайшли трішки за пагорб, щоб сховатись від вітру і почали розбивати табір. Тут ми, на хребті, де нема нікого, побачили чоловіка, який йшов в нашу сторону. Потім ми побачили, що на сусідньому пагорбі знаходилось загони для овець, а це мабуть пастух. Ми з різними думками чекали, що він нам скаже, а він просто попросив у нас закурити. Ми не палимо, так що нічим не змогли йому допомогти, і він пішов назад. Через деякий час хлопці вирішили піти до вівчарів попросити молока, коли вони його принесли воно було ще тепле і запашне. Тим часом температура падала. Ми натягли на себе весь одяг який у нас був, та це й не дивно, термометр показував 6 градусів тепла. Потім вівчарі почали співати пісні і поєднуючи ці переголоси з красою гір… відчуття були невимовні. Ми трошки посиділи біля багаття і пішли спати.


Місце ночівлі 230 км
Вівчарі на сусідньому схилі
Вид з нашого схилу
Вид на наш схил
Загін з вівцями і козами
Вечеря

           
            День п'ятий - 29.08 (42 км, з них 12 км гравій/грунти. Набір висоти 678 м)
            Трек
            Вранці нас вразила краса в якій ми несподівано для себе опинилися. Хмари перекочувалися через гори, складалось враження, що гори натягли на себе білі ватні  шапочки. Зібравшись, ми почали потроху рухатись Водороздільним хребтом. Тут нічого особливого — вверх-вниз, ґрунтовка з мілким гравієм-щебнем. Основну частину шляху пересувалися пішки. По дорозі кілька раз натрапляли на галявини з залишками чорниці та малини, тож доводилося робити незаплановані привали.


Ранок на хребті
Хмара прочесала гору
Собака-пастух
Калюжі продовжуються
Інколи дорога була дуже навіть непогана
Гостинці від природи
Чорниця
Черговий підйом
А за ним і спуск
Дорога ставала дедалі гірша
Горобиа
Ожина
Нам на гору праворуч
Спуск з гори
Небезпечне урвище
На велосипеді спускатись доволі небезпечно
Гарний вид на гори
Дорога по хребту

            Так ми йшли аж до Закинутої колиби (відмічена на картах). Звідти було роздоріжжя. Ми вирішили не йти вздовж струмочка, який проходили усі попередні групи до нас (дорога наліво), а піти направо, не такою популярною стежкою.


Закинута колиба 237 км

            Тут ми одразу ж завернули вверх в вологий ліс з розкинутими по землі гілками. З лісу вийшли на трав'яну поляну. З неї знову завернули в ліс. Деколи траплялись повалені дерева та багно, що приходилось об'їжджати. Далі знову вийшли на поляну на якій перед нами став вибір, якою з трьох доріг рухатися. Ми обрали центральну і як виявилося все зробили вірно. Далі на деревах наша тропа була маркована біло-синім прапорцем.


Підйом через ліс за колибою
Галявина за лісом
Об'їзд поваленого дерева
Маркування маршрутів на деревах
Тут роздоріжжя. Ми обрали центральну. 237 км
Все той самий краєвид

Потім ми вийшли на тропу яка вела вздовж схилу. Пересуватися по ній було дуже незручно через гілки та щепки якими була встелена вся дорога. Ми дійшли до глухого куту, та вирішили послати Мішу назад, в розвідку. Він знайшов тропу внизу,  по якій і треба було рухатись. Ми трохи повернули назад, і знайшли перехід с верхньої тропи на нижню. Вона була теж вузька, але по ній було значно зручніше пересуватися. До речі на цій перемичці між двома стежками висіла синя ганчірка, яка наштовхнула нас на думку, що це і є маркування стежки і все ми зробили правильно, адже це пішохідний маршрут,  а не велосипедний.


Ця дорога веде в глухий кут. Праворуч непримітний спуск на потрібну стежку.
Потрібна стежка. Їхати дуже складно. Багато коріння.

            Тут ми знову потрапили в ліс з частими калюжами. Пересуваючись стежкою ми дійшли до указника дороги до Синевиру. Ми звернули на цю вузьку стежку до озера. Стежка ґрунтова, плавний серпантин по краю урвища, іноді стирчало коріння, але загалом тропа накатана, їхати по ній можна.


За стежкою черговий підйом
Спуск який ми обійшли 238 км
Дорога через ліс перед спуском до о. Синевір 239 км
Перед спуском на Синєвир
Спуск до озера 239-241 км
Спуск до озера
Спуск до озера

            Нарешті, подолавши 10 км за 9 годин по хребту, ми дісталися до озера Синевир. Озеро вражаюче. Чиста дзеркальна вода озера, обрамленого смереками, блищала на сонці. Повітря свіже і тепле. День чудовий, ми втомлені.


о. Синевир
о. Синевир
о. Синевир

            Синевир - це найбільше і найзагадковіше гірське озеро України. Морське Око Карпат розташоване на висоті близько тисячі метрів над рівнем моря, його максимальна глибина - 24 м. Води Синевиру настільки чисті й прозорі, що в них добре себе почуває форель - риба, яка може жити тільки в кристально чистій воді. Виникло озеро в результаті землетрусу. В нього стікають три гірські потоки, підтримуючи високий рівень води в будь-який час року.
            Перш за все ми знайшли альтанку, в якій розмістилися на обід. Добре підкріпившись ми погуляли озером, і почали збиратись далі в дорогу. Виїжджаючи з заповідника виявилося, що ми зі сторони хребта попали туди безкоштовно. “Ото зекономили 20 грн!” сміялись ми.
            Дорогу з Синевиру до траси ми навіть не помітили. Це був шикарний асфальтний рівний спуск. Їхати було одне задоволення. Так ми і долетіли до села Колочава, де ми вирішили розміститися на днювання. Десь біля 19.00 ми були вже у Колочаві. Село дуже приємне, видно що туристичне. В ньому знаходиться музей “Старе село”, який ми планували відвідати завтра. Ми віддали приємній бабусі речі, які треба було попрати, повечеряли, прийняли душ і втомлені забулись сном.


Спуск від озера до с. Колочава 244-270
Дорога до Колочави, р. Теребля
Дорога до с. Колочава
р. Теребля
Колочава

            День шостий - 30.08нювання)
            Розмістились ми в Колочаві в садибі “У Гусляшки”. Ми обрали це місце через зручне розташування в самому центрі села.


Наш будинок "У Гусляшки"
Вид на наш будинок і на сусідній хребет Пишконя

            Зранку Сергій пішов покоряти ближній хребет Пишконя, а ми залишились в Колочаві погуляти по селу. Зранку ми пішли на базар, бо у них середа базарний день. Базар — нічого цікавого, в основному речі, з харчами тільки декілька прилавків.
            Саме село охайне, в селі є дерев’яна церква Святого Миколая побудована без єдиного цвяха, у центі є туристична мапа села, з назвами усіх музеїв, пам’яток, садиб.


Церква Святого Миколая
            Наш котедж знаходився прямо навпроти музею “Стале село”, через річку. Відвідування музею коштує 40 грн з людини. Музей цікавий, спонсується чехами, не дивно що коли захотіли взяти програмку туру по музею, залишились тільки на чеській мові. «Старе село» - перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті. На його території відтворено село стародавньої Верховини із колочавських експонатів, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів.

Вхід до музею, через міст
Хата селянина
В середині хати
Школа
Вид на музей Старе село
Вид на Колочаву

            Нам, особливо хлопцям, дуже сподобалась вузькоколійка: в потяг можна зайти усередину. Також за додаткову плату можна покататись на моторизованій дрезині.


Паротяг. Кажуть діючий.
Погнали
"Провідник, чаю"
Вхід/вихід в музей.

            На території музею можна і заночувати, але тут треба домовлятися з адміністрацією.
            Ми замовляли їжу в нашому котеджі, і сніданок, і обід, і вечеря були дуже смачні. Обід і вечеря коштували по 40 грн (гарнір з чаєм), обід коштував 80 грн (перше, друге і чай). Проживання в котеджі коштувала 120 грн з людини за 1 ніч.
            Також хочу відмітити, що ми купили там дуже смачний трав’яний чай, який коштував 40 грн за пакет. Продавали його пасічники (Сон на вуликах), казали що це їхній фірмовий чай.
            Ввечері повернувся зі своєї прогулянки Сергій, ми повечеряли і лягли спати.

            День сьомий - 31.08 (71,2 км, , з них 9 км гравій/грунти. Набір висоти 633 м)
            Трек
            Зранку ми поснідали, попрощались з нашою господинею і рушили в дорогу. Дорога була прекрасною, сонце гріло, знову рівний асфальт, ми їхали до Теребле-Ріцького водосховища.
Дорога за с. Колочава в сторону Теребле-Ріцького водосховища. 270-275 км
            Міша майже одразу зрозумів, що щось не так. За зеленню не проглядувалась долина наповнена водою. Та коли ми спустились до водойми тут усе стало зрозуміло. Води не було. Це було по своєму гарно і якось сумно. Потім виявилося, що воду періодично спускають для того, щоб очистити водосховище від сміття і провести необхідні ремонтні роботи, саме на цей момент ми і потрапили.

Дорога перед водосховищем 275-285 км
Теребле-Ріцьке водосховище без води
Теребле-Ріцьке водосховище без води

           Хлопці трохи пожбурляли каміння в болото (а що ще хлопцям робити) і ми поїхали далі.


Дамба
            Так по цій трасі ми їхали аж до села Жовтневе, за ним на повороті траси стоїть капличка, ми перед нею звернули направо, з'їзжаючи з асфальту на гравій. Там нас чекав невеликий перевал. На його вершині ми знайшли ожину, поласували нею і там же пообідали. Вже потроху ми прощались з горами, які було видно в димці на обрії. Спуск з перевалу достатньо складний та швидкісний, дорога вся в гравію та вибоїнах.

Дорога за с. Забрідь
Забрідь
Поворот на перевал до с. Копашново 302,5 км
Подйом на перевальчик
Подйом на перевальчик
Ожина
Вказівник перед спуском до Копашного
спуск до с. Копашново 307 км
            Проїхавши Нанково, за селом Карповтлаш ми повернули ліваруч. Далі по асфальтній дорозі ми виїхали на трасу. Заїхали ми в Долину Нарцисів основною дорогою з траси через село Киреши. Нарцисів як і очікувалось не було. Ніякої охорони чи огорожі, як і людей тут не було, з чого робиться висновок, що єдиний унікальний заповідник охороняється і оберігається тільки в період цвітіння квітів. То й не дивно, що популяція в заповіднику з кожним роком все зменшується.


Нанково
Долина нарцисів
Обеліск нарцису

            Ми повернулись назад на трасу і на роздоріжжі повернули направо, заїжджаючи в місто Хуст. Тут ми попрямували до замку. Спочатку планували залишити велосипеди на штрафному майданчику, але нам відмовили, прийшлось їхати вверх на велосипедах. Спочатку підйом був доволі плавний але потім вже прийшлось штовхати велосипед. Мені навіть допомогла одна добра жіночка-екскурсавод. Коли ми нарешті випхались наверх, нам відкрилась чудова панорама міста.


Хуст
Підйом до Хустського замку
Підйом до Хустського замку
Мури замку

            Від самого замку залишись лише руїни, а жаль. Судячи з малюнків це була дуже могутня і велична фортеця, а її історія багата на величні події.


Хустський замок
Панорама на м. Хуст
Вершина замку
В'їздні ворота

            Спускатися з замкової гори було легше ніж підніматись, тож спустившись вниз ми попрямували до магазину, треба було купити їжі.
            По відгукам інших груп в місті Хуст не було вибору тушонки, тож ми вирішили взяти її в Колочаві, та і взагалі усі основні продукти. Але можна було цього не робити. У місті є великий супермаркет “Вопак” в якому є все. Ми купили там те, чого нам бракувало і по парі сосисок у тісті кожному, та й направились пошукати води. Трохи далі по треку хлопці знайшли квітковий магазин, в якому активно готувалися до свята. Там нам і дозволили набрати з крану води. Ми подякували і поїхали до нашого місця стоянки. Це було по той бік річки Тиса, тож переправившись через міст річки Ріка, а потім і Тиси ми вже по ґрунтовій стежці діставалися місця. Поворот з гравійної дороги на грунти 339 км. Дорога була, горбиста, з глибокими коліями. Повихляючи тропою ми все ж таки знайшли ідеальне місце для ночівлі. Тут був спуск до річки, яка обміліла, тому метрів десять треба було дійти до води по гальці. Також там було багато дров і прекрасний вид на замок, який вночі підсвічувався ілюмінацією.
            Ми повечеряли, знайшли жабку і сповнені вражень лягли спати.


Вид на Хустський замок
 Табір 7 
З видом на замок
Замок у ночі
Царівна-жабка


            День восьмий - 01.09 (72,7 км, набір висоти 682 м)
            Трек
            Вранці наш намет взяли в облогу слимаки. Погода була чудесна, тож поснідавши (не слимаками) ми відправились в дорогу.


Слимаки приповзли погрітися
р. Тиса

            Сьогодні нас чекав асфальт, тож виїхавши з місця нашої ночівлі на міст через річку Ріка, ми прямо по цій трасі об'їхали місто Хуст і на роздоріжжі звернули наліво в сторону села Іза. Потім нам трапився показник, що направо знаходиться сироварня, але ми його проігнорували, а от наступний, який вказував на оленячу ферму, ми не пропустили. Ми під'їхали туди, але вхід коштував 40 грн. І ми вирішили, що обійдемося якось без оленів. Ми повернули знову на трасу і продовжили рух. На наступному роздоріжжі ми повернули наліво в сторону села Липча, і так по трасі проїхали села Липча, Липецька поляна, аж до міста Довге. Там ми відвідали Довжанський замок, який використовується зараз як туберкульозний диспансер. Там ми пообідали та зустріли привітного доктора і веселого завгоспа, який за нашу поміч йому з велосипедом запросив нас до себе у комірчину і пригостив кавою. Та ми не дуже хотіли зловживати його гостинністю і поспішили їхати далі.


р. Ріка впадає в р. Тиса
міст через р. Тиса
Липецька Поляна
Спуск за с. Липецька Поляна
В'їзд в Довге
Довжанський замок
Довжанський замок центральна брама
Мури замку
Вікова липа
Бронька
Кушниця
Старий симафор від вузькоколійки
Росош
Стройно

            Наш шлях так і продовжувався тією трасою, з якої ми не звертали аж до села Стройно. Там ми повернули наліво через міст через річку Дусинку для пошуку сьогоднішньої ночівлі. Так ми їхали прямо аж до озера, біля якого планували переночувати. Але біля озера було дуже багато дітей (як і в попередніх звітах), та і місцевість була доволі не зручною для табору, тож ми повернулись на дорогу і продовжили їхати прямо поки перед містком не завернули з дороги направо в кущі, де за шлагбаумом переправились через річечку. Там знайшли непогану галявину для ночівлі.


Дорога через с. Стройне до ночівлі
Ставок біля якого планувалось розбити табір 407,5 км
Там наша галявина 408,2 км
Брід перед нашою галявиною

            Там і розмістилися, поїли смачний борщ, сполоснулись в річці і знайшли чудо природи — різних відтінків синього слимаків. Вони були великі, мабуть сантиметрів зо десять, але дуже симпатичні. Ми вирішили їх не чіпати і лягли спати.


Фірмова страва, ми цього чекали весь похід
Чудо природи
            День дев`ятий - 02.09 (53,1 км, набір висоти 323 м)
            Трек
            Поснідавши, ми повернулись тим же шляхом на трасу і через село Стройне попрямували до Сваляви. В Сваляві ми звернули з траси наліво на вулицю Мукачівську і їхали по цій дорозі поки вона знову не з'єдналась з трасою. Можна було їхати по трасі, але так ми зекономили кілометри дороги.


Ранок, табір 8
Річка біля табору

            Ми їхали аж до станції Карпати, там біля указника ми завернули направо, щоб потрапити в санаторій Карпати. Нас без проблем пустили на територію з велосипедами. Вхід коштував біля 15 грн.


Святотроїцький Кирило-Мефодіївский монастир
Кирило та Мефодій
Драчино
Пасіка
Траса до санаторія Карпати
Доріжка до палацу

            Санаторій Карпати велична споруда, дуже елегантна, показує могутність і пунктуальність до дрібниць його попередніх власників — графів Шернборнів. Палац графів Шернборн (в минулому Замок Берегвар - мисливський будинок названий в честь урочища, де він знаходився) побудовано за астрономічним принципом. Це означає, що кожен елемент будови не тільки виконує свою практичну функцію, а й має символічне значення. Так, кількість вікон налічує 365 - за кількістю днів у році. Ще одне віконце замуровано на випадок високосного року. Димоходів в палаці - 52, стільки ж, скільки тижнів у році. Входів 12 - за кількістю місяців, а кути замку прикрашають 4 вежі, які відповідають 4 порами року.


Палац графів Шернборнів
Задня сторона
Палац графів Шернборнів


            Звичайно всередині вже мало що залишилось від минулих часів, та камінна зала зі старим каміном та ручної роботи люстрою, ще тих часів, вражає. Біля корпусу санаторію росте велике Тюльпанне дерево, тільки от квітів ми не застали.


Камінна зала
Люстра ручної роботи
Коридор

            У центрі саду викопано декоративне озеро на яке варто звернути увагу. Як і архітектурна композиція замку, озеро має символічне значення - його обриси відтворюють карту Австро-Угорської імперії того часу.


Озеро у формі кордонів Австро-Угорської імперії

            На території є Джерело Краси, в ньому ми набрали води в дорогу та умилися, бо по легенді, хто вмиється в тому джерелі, той стане молодшим і красивішим, так як вода в ньому мінеральна, насичена корисними речовинами.


Джерело краси
Джерело краси
            Також в парку ми знайшли оленят.


Оленя
Білка

            Прогулявшись ми поїхали далі до Замку Сент-Міклош в Чинадійово.


Поворот на Чинадієво

            Це невелика акуратна фортеця, яку потрохи реставрує сім'я художників. Вони використовують цей замок як студію для малювання, і збирають гроші з благодійності для подальшого відновлення пам'ятки.


Замок Сент-Міклош
Замок Сент-Міклош фасад

            В замку нам провели дуже цікаву екскурсію, розказали плани подальшої реставрації фортеці і запропонували охочим пожертвувати на реконструкцію.
            У замка дуже цікава і трагічна історія пов'язана з коханням та повстанською визвольною війною угорців.


В середені замку
Сходи на наступний поверх
Відновлений дах та укріплені стіни
Прохід між кімнатами
Спуск до виходу

            Після замку ми поїхали далі, в Мукачеве. Там нас чекав замок Паланок.
            Асфальт плавно перейшов в бруківку. Місто дуже затишне. Як тільки в'їхали, зразу направились до замку. Там унизу ми з Мішею залишили велосипеди у привітної бабці, у якої три роки назад Міша теж залишав велосипед. Хлопці поїхали на залізних конях у гору.
Мукачевські вулиці

            Замок вражаючий, і дуже охайний, видно, що за ним дивляться. Білет коштував 40 грн. Ми походили по усім залам, переходам, підвалах, піднялися по усіх сходам. Вид на місто з замку захоплює подих. Видно що цю екскурсійну пам'ятку міста спонсує Угорщина, та й не дивно, бо ці території були осередком визвольної війни угорців з під гніту Австро-Угорської імперії.


Вид на замок Паланок
Стини замку і центральний вхід
Центральна брама
Внутрішня цитадель
Башти цитаделі
Зовнішня стіна
Арочний прохід між залами, з виходм на двір

            Потім ми поїхали знову в центр міста, там стоїть справжній витвір мистецтва — міська ратуша. Також в центрі знаходиться багато споруд 19 ст. та старих костелів.


Церква успіння Пресвятої Богородиці
Костел Св. Мартина
Ратуша
Пам'тник сажотрусу
Палац князів Ракоці


            В супермаркеті АВС ми купили собі сандвічі, отак і пообідали. Потім поїхали на набережну річки Латориця. Там знаходиться скульптурна композиція, присвячена пам’яті про трагічну повінь 1998 року.

Постамент присвячений пам’яті про трагічну повінь 1998 року.

            Розташувалися на березі річки, де влаштували вечерю і вже ближче до часу відправлення потягу під’їхали на станцію Мукачеве. Там ми о 21:49 сіли на поїзд Ужгород-Одеса, і рушили додому. В 14:38 ми були на вокзалі в Одесі-мамі.


Набережна міста
Вид на Свято-Миколаївский монастир

           
            3. Висновок
            Маршрут дуже цікавий для проходження. Якщо ви хочете побачити всі основні місцини і пам'ятки Карпат за один раз — вам сюди.
            По складності: похід доволі складний, без належної підготовки проїхати його буде важко, але як писав Касьянов Юрій “при належній підготовці все проїжджається в сідлі” - так воно і є. Набір висоти складає десь біля 1000 м в день в першій половині походу, і менше в другій. Дорога різної якості, дуже багато ґрунтів, особливо на перевалах.
            Так як погода нам сприяла, похід був пройдений в повному обсязі по заявленому маршруту. За основу цього походу був взятий похід Касьянова Юрія (звіт). Як писав у своєму поході сам автор походу, при дощі трек можна було дещо змінити, і ґрунтові частини походу, як і перевали, об'їхати асфальтом.
            Особливу увагу хочу приділити таким ділянкам маршруту як:
1)      Бескидський перевал — підйом затяжний, спуск дуже крутий з камінням різного розміру;
2)      Водороздільний хребет після Торунського перевалу — дорога вздовж хребта, постійно чергуються спуски та підйоми, дорога кам'яниста, гравій різного розміру. На роздоріжжі біля “Закинотої колиби” треба буде обрати яким шляхом рухатись, вздовж струмка, як їхала група Касьянова Юрія, чи через ліс нашою дорогою (як для мене, наш маршрут був більш спокійніший).
            А так якщо підсумовувати, похід усім сподобався, команда вийшла добре злагоджена, погода була хорошою, всі дев’ять днів пройшли добре і проїхались із задоволенням. Маршрут рекомендується для проходження.


Комментариев нет:

Отправить комментарий